Тоскана з навігатором.
Час подорожі:25 серпня – 1 вере сня 2007 року.
Аеропорт:
Milan Malpensa Airport, Milan, Italy
Автомобіль:Fiat Ulysse.
FIAT ULYSSE
Так вийшло, що планувати цю подорож ми почали практично наступного дня після повернення з Мадейри. У підсумку в Тоскану вирушили 3 подружні пари досвідчених мандрівників, що пройшли не лише простори колишнього Союзу та Європи, а й далекі Північну та Південну Америки, Австралію, Таїланд. Ми дружимо багато років, так що у взаєминах жодних проблем немає, навпаки, вони тільки схильні до приємної відпустки. Для цілей викладу я позначу того, хто за кермом – назвемо його Командир, ну, і того, хто поряд із водієм – назвемо його Штурман.
Ідею маршруту ми намітили практично відразу і вона не змінювалася, за винятком деяких деталей. Отже, ми летимо до Мілана, беремо в аеропорту машину на шістьох (мініван або мінібус) і їдемо на базу в Тоскані, там живемо тиждень і їздимо, милуючись просторами Тоскани та її історичними, архітектурними та художніми пам'ятками. Потім прямуємо до Болоньї, там беремо ще одну машину на чотирьох, одна пара на великій машині повертається до Мілана і летить додому, дві інші пари вже на іншій машині продовжують подорож ще на тиждень на північ Італії в район озера Комо.
Ще важливо відзначити, говорячи про підготовку, що ми вперше збиралися подорожувати з GPS-навігатором. Ми озброїлися новим MIO DigiWalker P350, зарядили його IGO 2007 та картами 2007 року Італії та Швейцарії.
Визначившись з маршрутом, ми відразу ж приступили до його реалізації. Насамперед треба було обзавестися житлом у Тоскані. Як і всі останні роки, ми розпочали пошук житла на сайті www.holiday-rentals.co.uk. Тут завжди можна знайти безліч варіантів, причому з гарним співвідношенням ціна/якість. Цей сайт знову спрацював і після інтенсивного листування електронною поштою з власниками житла, включаючи отримання додаткової інформації у вигляді фотографій, малюнків, схем, описів, ми зупинили свій вибір на апартаментах BelVedere, що знаходяться на сільськогосподарській фермі Montemari. В Італії це називається agriturismo. Особливо нас зацікавило зручне, як нам здалося, і типово тосканське місце розташування ферми. Сама ферма розташована на пагорбі в оливковому гаю, навколо лісу. Поруч за 5 км швидкісна автошлях Флоренція – Піза – Ліворно (Fi-Pi-Li). У межах досяжності (до 100 км) знаходяться основні міста-пам'ятки: Флоренція, Сієна, Піза, Лукка, Пістойя, Вольтера.
Тепер треба вирішувати питання з квитками. Тут ми зіткнулися з деякими обмеженнями. Річ у тім, що у серпні-вересні, тобто. на піку сезону, мінімальний термін знімання апартаментів – тиждень, а день заїзду-виїзду – субота. Після консультацій з нашим багаторічним турагентом ми зупинилися на польоті до Мілану. Тоді ж ми остаточно визначилися з датами нашої відпустки та перевели грошовий завдаток власнику наших апартаментів у Тоскані. Зауважте, що все це відбувається в лютому, а ми летимо в Мілан 25 серпня.
Вже ближче до серпня вирішили питання з орендою автомашини. Наш вибір ліг на мініван Fiat Ulysse. Приблизно за ту ж ціну можна було взяти мінібус, але ми відмовилися від цієї ідеї, резонно вирішивши, що у нас можуть бути проблеми з паркуванням та пересуванням вузькими старовинними вулицями. До того ж Fiat Ulysse був фактично знайомий нам, оскільки конструювався на базі тієї ж концептуальної моделі, що і Volkswagen Sharan та PEUGEOT 806, які ми вже випробували свого часу в Іспанії та Німеччині.
25 серпня, субота.
Отже, вранці 25 серпня аеробус А-321 італійської авіакомпанії Alitalia доставив. Політ пройшов нормально, за винятком відчутної балаканини під час підльоту і ще однієї маленької деталі: коли спробували включити нашу цифрову відеокамеру, вона чомусь відмовилася працювати, вирішили, що це результат якихось перешкод у польоті і відклали її.
Неквапливо і без проблем пройшли паспортний контроль і рушили до багажного транспортера, де вже на табло висвітився номер нашого рейсу. У всіх був піднятий настрій, нормально прилетіли, ще кілька хвилин і на нас чекає захоплююча подорож. Ми збиралися отримати машину і по дорозі на базу в Тоскані заїхати до Парми, погуляти там, спробувати знамениту пармську шинку прошутто і знаменитий сир пармезан. У нас, як ми вважали, вагон часу, тому що на базу ми маємо приїхати не раніше 16 години. Крім того, нам треба було закупити продукти, адже сьогодні субота, а завтра неділя і все закрито. Так у приємних роздумах ми розслабилися та розбрелися по залі прибуття.
А багажу тим часом все не було. Минула година, півтори. Тут ми звернули увагу, що тут же у залі біля багажного конвеєра то сидять, то кудись біжать ще кілька пасажирів із нашого рейсу. З спілкування з колегами по нещастю з'ясовувався: наш рейс продовжив політ в Бостон, а багаж продовжив політ у Бостон, а багаж -Гуріон. Виявляється, вже було оголошення, що всім пасажирам з нашого рейсу слід звернутися до бюро Lost&Found щодо багажу.
Ідемо туди, а там черга людина 50. Стаємо в чергу, намагаємося аналізувати ситуацію і думаємо, що робити далі. Черга рухається напрочуд швидко і ось ми біля стійки, заповнюємо бланки. У нас просять точну адресу нашої бази у Тоскані. Добре, що всі важкі папки з опрацюванням маршруту я поклав у рюкзак, який взяв із собою у ручну поклажу. В одному з інтернетівських роздруківок було вказано докладну адресу. Службовець, який оформляв папери, дуже оптимістично запевнив нас, що весь наш багаж сьогодні ввечері чи завтра вранці буде доставлено на вказану адресу. Нарешті, виходимо з зали прибуття і йдемо отримувати машину.
З машиною все нормально. Замовлений мініван Fiat Ulysse темно-синього кольору з дволітровим дизелем та повним баком чекає на нас на стоянці. Швидко завантажуємося, благо без багажу (жарт!). Налагоджую GPS-навігатор. Доводиться тримати їх у руках, т.к. все кріпильна арматура знаходиться... Вгадайте із трьох разів? Правильно, у багажі. З цього моменту у нас з'явився сьомий член екіпажу: Вова, він же Вовка, Вовка, Вовка, Вовка, Вовка. Справа в тому, що при налаштуванні GPS-навігатора потрібно вибрати варіант голосу, кожен варіант має ім'я. Так, російською є два варіанти: Наташа та Володимир. Ми обрали Володимира.
Швидко і впевнено виїжджаємо з території аеропорту і вже через кілька хвилин під диктовку Вовки в'їжджемо на швидкісну автодорогу, беремо талон на оплату і ось ми вже набираємо крейсерську швидкість.
Дорога нічим примітним не відрізняється - звичайна швидкісна автострада з двома-трьома рядами, промислові зони високих технологій. Якість дороги на рівні, але все ж таки поступається німецьким автобанам. Але після повороту на південь у бік моря, дорога стає все більш мальовничою, петляє серед гор гор віадуків та тунелів. Причому кожен тунель та віадук має ім'я.
Тут серед інших дорожніх покажчиків та рекламних щитів побачили характерний покажчик Autogril. Це мережа дорожніх ресторанів self-service, розкиданих вздовж італійських автошляхів. Згадали, що ще не їли до ладу сьогодні і з'їхали до найближчого Autogril'ю. Ну, хоч тут цього дня виправдалися наші очікування: велика кількість салатів, справжній свинячий стек, який смажиться прямо на твоїх очах, спагетті з пармезаном, нарешті, чудова кава. Коротше, Autogril нам любив.
За старою штурманською звичкою весь час поглядаю в карту, все ще не довіряю Вовці, але це скоро пройде, в дорозі взагалі перестану заглядати в карту. Тим часом поїхали вздовж морського узбережжя повз мармурові кар'єри Carrara, пляжі Viareggio, обходимо Пізу і влітаємо на швидкісну дорогу Firenze-Pisa-Livorno (Fi-Pi-Li). Ще кілька кілометрів і Вовка командує з'їзд зі швидкісної дороги, злегка плутається на нових колах напрямок. Ось покажчик Palaia, потім Colleoli. Десь уже має бути наша база. Пішла вузька путівця через ліс.
Їдемо повільно, навколо ні машин, ні людей. Тосканська глибинка! Боковим зором бачу, що ліворуч проскочили якісь ворота, обертаюсь і … Ору "Стоп! Назад!". Розвертаємось, під'їжджаємо до відкритих воріт, читаємо: Agriturismo Montemari. Те що треба! В'їжджаємо у ворота, далі по щебеневій доріжці повземо в гору. Добираємося до майданчика, щось схоже на паркування, навіть частково прикрите тентом. Ще трохи вище крізь дерева бачимо дві добротні будівлі. У ближніх двері відчинені, там опинився офіс. Тут ми й познайомилися з Марком – молодим господарем ферми. Вирішили всі формальності. Марко провів нас до апартаментів Belvedere і вручив ключі разом із пультом для керування воротами.
Житлова будівля, побудована на пагорбі, являє собою 4-х-квартирний котедж: дві 3-х-спальні квартири на нульовому поверсі і два 4-х-спальні дуплекси на першому поверсі. Усі квартири з окремим входом. Нам дістався один з дуплексів. По однопрогонових сходах піднімаємось на перший поверх. Там веранда з мармуровим столом. З веранди відкривається краєвид на парк та околиці. Чудово красиво! Відкриваємо вхідні двері та потрапляємо у невеликий салон, диван, крісло, журнальний столик, телевізор на тумбочці. Ліворуч салон переходить до просторої їдальні з кухнею, великим каміном, буфетом для посуду, на буфеті пляшок 20 вина місцевого розливу. Кухня обладнана всім необхідним, включаючи великий холодильник, плиту, духовку, посудомийну машину. Все зроблено добротно, зі смаком, оздоблення деревом, мабуть, дуб. З вікон столовий вид на околиці теж розкішний.
З салону потрапляємо в коридор, тут ще кілька дверей, три спальні, дві туалетні кімнати. У кутку салону гвинтові сходи на другий поверх, там ще одна спальня, причому з кондиціонером, та туалетна кімната. Все на рівні цілком відповідає нашим очікуванням.
Територія ферми доглянута, від котеджу вглиб веде доріжка, що переходить у мальовничі сходи, що приводить на майданчик з плавальним басейном. Навколо басейну шезлонги із парасольками.
Від Марка дізнаємося про місцезнаходження найближчих торгових точок. Це недалеко, кілометрів 10, у місті Pontedera. Заодно детальніше розвідаємо під'їзні дороги до нашої бази.
Більшість магазинів вже закрито, як-не-як суботній вечір, але великий торговий центр Panorama ще працює. Особливий інтерес для нас представляв величезний супермаркет із гарним вибором товарів. Закупили продукти, що бракують, кілька пляшок вина Chianti Classico для першої проби, місцеве пиво Moriatti, теж на пробу.
На зворотному шляху знайшли більш зручну і коротку дорогу від швидкісного шосе до бази, всього 5 км. Швидко спорудили вечерю і з апетитом повечеряли на нашій веранді.
На завершення наших бід остаточно з'ясувалося, що ми залишилися без відеофільму. Так і не вдалося запустити цифрову відеокамеру. На цьому, нарешті, завершили цей перший і нелегкий день на тосканській землі.
26 серпня, неділя.
Вранці, не поспішаючи, поснідали на веранді. На сьогодні у нас за планом був найближчий виїзд до Пізи та Ліворно. Це в радіусі 50-60 км і, у разі потреби, можемо протягом півгодини повернутися на базу.
Зібралися, одягнулися в одяг, що вже став ненависним, виїжджаємо.
Задаю Вовку ціль: найближча парковка до Campo dei Miracoli – Поля Чудес, де зосереджені головні пам'ятки Пізи. Вовка точно вивів на ціль, але парковка, напевно, з нагоди неділі, закрита, проте, поряд багато інших парковок із вільними місцями. Паркуємось, зорієнтувалися картою Пізи (Pisa), якою ми розжилися у Марко, і пішли до Поля Чудес.
Тим часом вийшли на Поле Чудес. Вигляд на сліпучо-білий архітектурний ансамбль, та ще на тлі смарагдово-зеленого лужка просто вразив нас своєю пишністю. Захоплені ми довго тинялися біля Баптистерія, Дуомо, потім біля Башти.
Зайшли в Дуомо. Було дуже спекотно, а ми без головних уборів. Усередині прохолодно. Вразилися багатством та красою внутрішнього оформлення. Заодно відпочили від спеки. Вийшли. Довелося тут же в сувенірних лавках мати шість капелюхів. Відразу полегшало! Провели на Полі Чудес майже годину.
Повернулися до машини й поїхали далі.
Спочатку вирішили заїхати до Marina di Pisa. Але не затрималися там. Як і раніше, спекотно, а тут на набережній немає навіть натяку на тінь. Рушили далі у бік Ліворно.
Поїхали вздовж узбережжя. Їдемо повільно, дорога вузька та ще й на всьому протязі втикана припаркованими автомобілями. Це місце називається Tirrenia і славиться своїми піщаними пляжами. Сьогодні неділя – італійський народ відпочиває, мабуть, тож так багато машин.
Нарешті виїхали на швидкісну дорогу і повернули на Ліворно (Livorno).
Взагалі Ліворно не є туристичним місцем. Але хотілося самим подивитись щось не засиджене туристами. Крім того, сподівалися побачити Нову Венецію – район Ліворно.
Вже при під'їзді до міста з'явилися сумніви: довго їхали вздовж похмурої промзони. Нарешті, в'їхали до міста та досить швидко знайшли стоянку у центрі міста на Via Fiume. Вийшли на одну з центральних вулиць Via Grande і далі рушили до Piazza Mikeli, де знаходиться найвідоміший пам'ятник у Ліворно з інтригуючим ім'ям – Monumento Quatro Mori – Монумент Чотири маври.
Пам'ятник включає бронзову статую герцога Фердинанда I і також відлиті в бронзі чотирьох чорношкірих рабів, прикутих ланцюгами. Фігури рабів повинні нагадувати у тому, що Ливорно був центром работоргівлі. Похмурий пам'ятник.
Від пам'ятника повернулися на Via Grande і пішли вгору до каналів. Дорогою пройшли Piazza Grande з Дуомо і вийшли до каналів на Piazza della Repubblica. Пройшли трохи вздовж каналів, озирнулися і нічого, що нагадує венеціанські канали, як не намагалися, не побачили. Далі пішли вліво, де виднілися фортечні мури, частиною вздовж каналів. Це фортеця Fortezza Nuova. Там усередині має бути парк. Щоб потрапити туди, доводиться йти через тунель, стіни якого розмальовані не дуже презентабельним графіті. Зрештою, потрапляємо до парку. Нічого привабливого, хіба що посиділи трохи на лаві у тіні. До речі, скрізь у місті дуже мало народу, а туристи, мабуть, ми самі. Коротше, обійшли Ліворно туристичні стежки. Перевірено!
Повернулися до машини і залишили непривітний Ліворно.
Повернулися на базу і почали освоювати зону барбекю. Вона обладнана як прибудова до офісного котеджу. Зроблено все по-господарськи, ґрунтовно. Обладнано місце для багаття з витяжною трубою, заготовлено дрова, є обробний стіл, вода. Відповідні продукти у вигляді апетитних ковбасок та стеків у нас були вже припасовані. Тож пікнік вдався на славу.
Увечері отримали повідомлення, що наш багаж переправлено в аеропорт Пізи.
27 серпня, понеділок.
Рано вранці група спецназу у складі всієї чоловічої половини нашого екіпажу, озброєна тільки GPS! твердим наміром відбити багаж. За півгодини ми паркували наш мініван в аеропорту Пізи і кидаємося на пошуки бюро Lost&F. Насилу знайшли його в найдальшому кутку немаленького будинку аеропорту. Підійшли до маленького віконця, там нікого, але видно купи валіз, баулів. Стукаємо, кричимо. Хвилин через 15 щось заворушилося серед купи речей і до віконця підходить служниця бюро і каже, що ще зарано. Пояснюємо наші проблеми. На щастя, служниця розуміє англійську. Неохоче, але все ж таки бере документи і йде до комп'ютера. Після довгих маніпуляцій повертається до нас і каже, що у комп'ютері наш багаж не значиться. Ми кажемо, що багаж доставили сюди вчора пізно ввечері і, можливо, тому його немає у комп'ютері. Жінка знову надовго зникає в нетрях бюро. Нарешті, знову з'являється і просить лише одного з нас пройти всередину, але з іншого боку.
І от – о-о-о, щастя! – з дверей один за одним викочуються шість одиниць нашого багатостраждального багажу, цілі та неушкоджені.
Ще через півгодини вже весь екіпаж, переодягнувшись у злегка прим'ятий, але свіжий одяг, натхненно обговорював наші подальші плани.
Отже, життя повернулося у звичайне русло.
Виїжджаємо в Сан-Джиміньяно (San Gimignano) – одне з найрозкрученіших міст Тоскани. Вже звично ставлю Вовці ціль – найближче паркування до центру Сан-Джиміньяно. На цей раз поїхали в інший бік від бази. Дорога виявилася досить складною: звивиста з підйомами, спусками, крутими поворотами. Але Командир під диктування Вовки впевнено тримає пристойну швидкість на складній дорозі.
При під'їзді до Сан-Джиміньяно ми зупинилися, щоб відобразити приголомшливий вид міста з боку. Як більшість міст у Тоскані, Сан-Джиміньяно височить на пагорбі на висоті 334 м над рівнем моря. Але не це головне, а те, що це єдине своєрідне місто славиться своїми вежами. У середні віки їх налічувалося понад 70, а донині збереглося 15. Так от, при під'їзді це місто середньовічних хмарочосів виглядає просто фантастично.
Поїхали на паркування, яке знаходиться біля міських воріт. Насилу знаходимо вільне місце. Входимо в місто через ворота San Giovanni і однойменною вулицею via San Giovanni рухаємося до центру міста. Почуття нереальності навколо просто заворожує, незважаючи на юрби туристів. Ось уже видно найвищу вежу Torre Grossa (54 m). Заглядаємо на бічні мальовничі вулички і виходимо на Piazza della Cisterna. Навколо палаци 13-14 ст. Зліва на піднесенні бачимо колодязь із датою споруди 1237 р.
Далі площа переходить в іншу Piazza del Duomo. Тут є досить скромний Duomo, він же Collegiata. Тут же стоїть Palazzo Vecchio del Podesta, над яким височіє вежа Torre Rognosa заввишки 51 м.
Через Piazza Nomi вирішуємо піднятися в західну частину міста. Тут розташована колишня фортеця XIV століття Rocca. У фортеці розташувався музей вина, де вам розкажуть історію виноробства та проведуть дегустацію. Але ми весь час тут провели на оглядовому майданчику, звідки відкривається приголомшливий(!) вид на околиці: нескінченні пагорби, вкриті зеленим оксамитом лісів, оливкові гаї, геометрично правильні лінії виноградників, силуети будинків, що потопають у зелені садів та різнобарв'я квітів.
Повертаючись, ми не відмовили собі в задоволенні ще раз пройтися стародавніми вузькими вуличками Сан-Джиміньяно. Словом, це був саме той випадок, коли побачене перевершило наші очікування.
Повернулися до стоянки і рушили далі. На нас чекала Вольтера (Volterra) – ще одна перлина у намисто Тоскани. Вовка вивів нас до однієї зі стоянок біля стін міста. Пройшовши ще трохи вздовж стіни і піднявшись крутими сходами, ми увійшли до міста через невеликі пішохідні ворота, що переходять у короткий тунель, який вивів нас на вулицю via San Lino. На цій вулиці ми піднялися на центральну площу міста Piazza dei Priori. Площа оточена величними палацами, у тому числі один із найстаріших палаців Тоскани, Palazzo dei Priori, датований 1208 роком. Потім вийшли на Piazza San Giovanni, де знаходиться Duomo з Баптистерієм.
І знову ми не відмовили собі в задоволенні поблукати стародавніми вулицями, де кожен камінь дихає історією. Але якщо Сан-Джиміньяно вразив нас своєю легкістю, прагненням вгору, то Вольтера разом із теж своєрідним колоритом, справила важче враження, ніби відповідне не найсвітлішим часом середньовіччя.
Від Вольтери ми рушили у бік узбережжя. Тут ми хотіли побувати ще в одному місці, не відміченому у туристичних путівниках – замок Bolgheri.
Замок відомий ще з 8-го століття. За свою історію кілька разів руйнувався вщент, але відроджувався знову. Те, що ми бачимо сьогодні, є результатом реконструкції після прибуття в Болгері армії Імператора Максиміліана в 1496 році.
Першою пам'яткою, з якої, власне, починається замок, є красива кипарисова алея, яка починається від прибережного шосе і прямою 5-кілометровою стрілою закінчується.
Невелика територія замку зі своїми вуличками рясніє чарівними затишними куточками, а з панорамної тераси відкривається рідкісної краси вид на околиці.
На такій гарній ноті ми закінчили цей день.
28 серпня, вівторок.
Цього дня ми вирішили виїхати раніше. Нам чекала подорож до Сієни і винною дорогою Chianti Classico. Спочатку поїхали вже знайомим шляхом у бік Сан-Джиміньяно, потім вирішили заїхати в Poggibonsi. Цього міста немає в туристичних маршрутах, але досить часто згадується в оповіданнях туристів.
Вовка свою справу знає і звично точно вивів до міського вокзалу, де ми збиралися припаркувати. Але, зробивши кілька кіл по площі та довколишніх вулицях, вільного місця так і не знайшли. До того ж саме містечко якось не здалося. Тому вирішили не гаяти час і поїхали до Сієни (Siena).
Через короткий час паркували наш мініван на viale Curtatone, недалеко від історичної частини Синени, недалеко від історичної частини Сієни Piazza del Campo. По дорозі ми зазирали в бічні вулички, які до наших днів зберегли дух середньовіччя. Нас весь час ніби супроводжувало відчуття, що ось зараз із-за повороту на повному скаку вискочить середньовічний лицар.
І ось ми на площі - Il Campo - так її називають самі сієнці. Справді, єдина і неповторна, де нерівності рельєфу було перетворено на шедевр архітектури. Зайве описувати деталі площі, вона варта того, щоб бачити це самому. І побачивши, погодитися, що вона – одна з найкрасивіших у світі.
Площа оточена елегантними палацами. прямокутний мармуровий фонтан декорований статуями. Погулявши площею і знявши її в різних ракурсах, пішли до Piazza del Duomo. Виходячи на площу, спочатку побачили вежу – Кампанілу. Вона побудована в тому самому чорно-білому "смугастому" стилі, що і сам Duomo.
А ось і фасад Duomo. Ми на кілька хвилин застигли й зачаровано дивилися на це диво готичної архітектури із чорно-білого мармуру. Так само вражаюче і внутрішнє оздоблення собору. І це все при тому, що собор недобудований. Якби було завершено будівництво південного нефа, то це був би, напевно, найбільший собор у Європі.
Ми ще трохи, але з насолодою погуляли вуличками Сієни, і повернулися до машини.
Тепер нам чекала чарівна – у прямому розумінні – подорож знаменитим виноробним районом Chianti Classico. Спочатку поїхали із Сієни у напрямку Gaiole in Chianti.
Кілометрів через 15, побачивши потрібний покажчик, повернули праворуч і поїхали до Castello di Brolgo. Невелике село, її навіть на карті навігатора не було. Але нас цікавило не саме село, а енотека в ньому. Тут ми зробили першу дегустацію місцевого вина, позначеного всіма атрибутами Сhianti Classico: чорний півник (Gallo Nero) і щось подібне до знаку якості – літери DOCG. Спільними зусиллями перевірили з десяток пляшок і в результаті дві пляшки з рубіновим вмістом дбайливо лягли у багажник мінівану.
Дорога дуже мальовнича, навколо природа, що тішить око. Кілометрів за 10 знову повернули праворуч у напрямку Meleto. Тут, крім енотеки, на нас чекав замок. Спочатку вирішили піднятися до замку.
Під'їхали до стоянки, далі начебто треба пішки, але деякі машини продовжують підніматися вище. Ми за ними, проїхали ще п'ять кілометрів, знову стоянка, тепер точно далі пішки.
Доріжка досить крута. Вирішили скоротити шлях і поповзли гірською стежкою. Насилу, але ми зробили це! Навколо замку глибокий рів з водою та потужні фортечні стіни. Підходимо до воріт, вони зачинені. Мабуть, уже сієста. Про всяк випадок стукаємо. Через деякий час з того боку ліниво підходить дівчина, відчиняє хвіртку, але за вхід вимагає 5 євро з особи. Запитуємо: за що? Тільки за вхід у внутрішній двір сам замок для відвідування закритий. Вирішуємо: нам такий хокей не потрібен, гуляємо алеєю вздовж стін і спускаємося вниз до енотеки.
Тут теж платиш, але знаєш за що. Після дегустації ще пара пляшок із чорним півником лягла у багажник мінівану.
Ми намітили ще два винних містечка: Radda in Chianti та Castellina in Chianti. В одному з них ми мали намір повечеряти з тосканською кухнею. Але, ох уже ця сієста! Ні в енотеки, ні тим більше ресторану там не потрапили. Просто погуляли, насолоджуючись навколишньою природою.
У пошуках тосканської вечері вже поїхали у бік бази і тут побачили черговий покажчик на ресторан. Завернули з дороги, проїхали гарною алеєю, припаркували машину на порожній просторій стоянці. Поки весь екіпаж вибирався з мінівану, Командир побачив офіціантку і побіг з'ясовувати чи працює ресторан, чи все ще триває сієста. Ми підійшли... і стали свідками анекдоту із життя.
Командир підійшов до офіціантки і спитав для початку: "Speak English?". У відповідь отримав: "No, solo italiano". На що Командир, людина вельми емоційна, в серцях вилаявся вголос російською, вживши ненормативну лексику, яка, як відомо, не перекладається. Але, почувши цю ескападу, офіціантка, раптом, розпливлася в радісній посмішці і … сказала чистою російською: "Ну, так би і сказав! А то інгліш, інгліш!". Виявляється, російська жінка Валя одружилася з італійцем і вже п'ять років живе в Poggibonsi. До речі, підтвердила, що там нема чого дивитися.
Повечеряли на славу. Вино місцевого розливу так добре пішло, що ще пара пляшок поповнила винний видобуток у багажнику мінівану.
29 серпня, середа.
У середу (середина тижня, апогей подорожі!) у нас за планом було всього одне місто, але за планом було всього одне місто, Ми збиралися весь день присвятити столиці Тоскани – Флоренції (Firenze).
З дорогою поки проблем немає. Навіть без Вовки самі вискакуємо на Fi-Pi-Li. Але на під'їзді до Флоренції потрапляємо у затор. Протягом 6 км одну смугу закрито на ремонт. Включаємо Вовку і як ціль задаємо велику підземну автостоянку Parterre в північній частині Флоренції. Цю стоянку ми розвідали ще під час підготовки маршруту в Інтернеті. Вовка незворушно точно вивів до стоянки. Без проблем припаркували машину. Вирішили йти пішки, до Piazza del Duomo кілометрів зо два, не більше.
Перетнули Piazza della Liberta, трохи пройшли Viale Giacomo Matteotti і повернули на Via Giacomo Matteotti. Далі Via Giorgio la Pira, потім Via Ricasoli, ми вже на Piazza del Duomo і відразу стаємо в чергу в кафедральний собор Santa Maria del Fiore. Поки рухаємося в черзі, дивуємось грандіозністю споруди, унікальністю Купола Брунеллескі, досконалістю ліній Кампаніли Джотто. Вже всередині собору захоплюємося фресками Вазарі та Дзуккарі.
Вийшовши з собору, не забули сфотографуватися на тлі східних воріт. навіть шансу залишитися наодинці з одним із перших шедеврів епохи Ренесансу. По Via dei Calzaioli повз Orsanmichele пішли на Piazza della Signoria, віддали належне Palazzo Vecchio, Fonte del Nettuno, Loggia dei Lanzi і, звичайно, Давиду Мікеланжело (нехай і копії).
Пройшли до Галереї Уффіці і, побачивши нескінченну чергу, остаточно розлучилися з надіями, що ще тепліли, потрапити туди. Далі рушили до Piazza di Santa Croce, віддати належне тлінним останкам знаменитих флорентійців, що лежать у прекрасній готичній церкві Santa Croce: Мікеланжело, Галілей, Макіавеллі, творець "Брам Раю" Лоренцо Гіберті, …
Вийшли до набережної Арно, попрямували до побережжя Фло, попрямували до Ponte Vecchio, пройшли по знаменитому мосту, пройшли по знаменитому мосту, пройшли по знаменитому мосту. Було дуже жарко і душно, насилу добралися до Palazzo Pitti. Тут багато різних експозицій, ми взяли квитки на 5-6 із них. Але спочатку ми вирішили піти до садів Боболі. Це один із паркових ансамблів, був колись приватним володінням Медічі. Хотілося трохи відпочити в тіні дерев, а потім, набравшись сил, іти дивитись палацові експозиції. Але все виявилося навпаки. Парк має велику площу, причому розташований на височини, тобто. спочатку досить довго потрібно підніматися нагору, а вже потім униз. Особливої тіні немає, та й усі шматочки тіні давно зайняті натовпами туристів, що розвалилися на траві під деревами. Коротше, ми витратили залишки сил, блукаючи парком. Вже ні на які експозиції не пішли, а помчали назад до паркінгу до машини.
На дорозі назад знову потрапили в пробку на Fi-Pi-Li, ремонтувалася вже інша смуга. День Флоренції вийшов у нас не дуже вдалим.
Мабуть, мають рацію ті, хто вважає, що до Флоренції треба їхати дня на три, не менше.